Отже вирішив я зганяти на ведичне свято Акшайа Трітійа в Хампі , селище серед руїн Віджаянагара, типу нашої Трипільської культури. Тільки ця культура знаходиться на поверхні і місцями дуже нагадує інопланетні будівлі і ландшафти. В Гоа земля червона , немов на Марсі, а в Хампі відчуваєш себе спочатку сталкером з “Пікніка на узбіччі”, далі ліліпутом в пісочниці велетня. Взагалі вся Індія схожа на іншу планету і Хампі тут не виняток.
Дорога , як завжди була довга і з класними пригодами. Схоже я таки почистив карму і всі мої мандри Хіндустаном мені щастило на нові знайомства, гарних людей, чудові краєвиди і майже безпечні пригоди. Хоча були і мінуси –
так я був часто один і хвилювався за свою фототехніку, то фотографій і відео я зробив в чотири рази менше ніж зазвичай.
Сів я на автобус до Анкори і вже за годину був там. Прямого автобуса до Хампі там не було, то ж кондуктори мені порадили доїхати до кафе-гесту Vardraj і там чекати бус. В кафе я чекав бус аж до 23 вечора, було трохи стрьомно, бо людей мало і білих я не бачив жодного, зате придивився місцину для палатки на всяк випадок. В назначений час потрібний автобус таки приїхав, чим мене дуже здивував і обрадував, зважаючи на індійську пунктуальність. Це був бус-сліпер (тобто з лежачими двоярусними місцями) з Гоа, мене посадили місцевий офіціант і власник кафе за 900 рупій, мені торгуватись не дали))
В сліпері кондиціонер працював на всю, я навіть заліз в свій спальник, щоб не змерзнути. А це карта маршруту.
Десь о шостій ранку наш бус зробив зупинку в Хоспіс, це поряд з Хампі. Тут мені трапився зовсім місцевий WC без паперу, зате з біде. Так як в Індії проживає більше 60 % мусульман, то й правила тут мусульманські. То ж майте на увазі і беріть з собою все необхідне.
За годину ми були Хампі, це селище на місці столиці Виджаянагара. Місцева автостанція знаходиться на правому березі ріки Тунгабхарда, поряд з діючим храмом Вірупакші. Це місце відіграє важливу роль в індуїзмі завдяки численним храмам. За легендами Рамаяни, саме тут жив мавпоподібний народ Ханумана, котрий допомагав Рамі в його подвигах.
Наразі тут багато релігійних індуістських туристів, звичайних білих і боулдеристів, які піднімаються без страхівки на місцеві скелі середньої висоти. Замість страхівки боулдеристи використовують спеціальні страхуючі мати.
На лівому березі ріки знаходяться кафешки, гестхаузи і ще більше храмів і ашрамів. Щоб потрапити туди потрібно скористатись переправою з моторним човном, є мости, але вони доволі далеко і їх зносить весною і місцеві переправщики. Ширина ріки поряд з храмом Вірупакші сягає десь метрів 20-30 з різною глибиною. Переправа відкривається о 9.00 , але можна переправитись на міні-човнику з веслами в 3 рази дороще. Поки чекав 9-ї години, бачив ,як місцеві пруть сарі і в річці і розкладають їх сушитись на каменях 6-ти метровими полосами.
Це найбільший і найстаріший храм Вірупакші.
В Хампі я хотів пожити трохи в ашрамі Ширді Баби – щось типу духовної школи, або місце де живе духовний вчитель поряд з унями і послідовниками. Але прибувши туди, я застав лише пусті прибрані будівлі.
Як розказав мені місцевий, Баба перебрався в місто, бо скоро починається сезон дощів і тут буде не комфортно. Він же мені запропонував і пожити тут за 400 рупій/день, але в Хампі повинен був скоро приїхати Вета Баба на свято Акшайа Трітійа, тому я відмовився і зняв гестхауз недалеко від переправи за 150 рупій з wi-fi.
Наступного дня я переписувався з Ветою в фейсбуці і він сказав , що вже на місці. Я швиденько зібрався і знайшов його в місцевому інтернет-кафе. Він зняв очеретяний будиночок в селищі за 8 км звідсіль, ми арендували мопеди і поїхали до нього. Ввечері ми поїхали до Хануман темпла, там спробували дуже смачного масала чаю, в храм не пішли, бо було вже пізно. Це Вета Баба з малечею на переправі.
Це я вперше катався на мопеді і запям’ятаю їзду на довго: ввечері ми поїхали з Хануман темплу до мого гесту, на під’їзді нас застала злива. Дощ швидко пройшов і Баба поїхав до себе. Ми домовились зустрітись о 5 ранку і проїхатись по місцевим храмам. Я виїхав о 4.30 і десь проїхавши 2/3 дороги в мене скінчився бензин на вершині гірки. Сонце тільки зійшло, були ще потемки, а у Вети я був лише раз. Мені було трохи стрьомно, але добре я на вершину горба бензину таки вистачило, далі я поїхав накатом по пам’яті. Скутер без бензина таки важкий, скажу я вам! Десь за 2 км і 30 хвилин часу я знайшов таки гест Вета Баби, він ще спав і як виявилось бензин у нього теж скінчився, але перед горбом, то ж він вночі ще пхав мопед під горбок.
Ми вирішили подрімати після таких пригод до 9 ранку, заправились у місцевих , а потім поїхали в РамаЛакшмі темпл, де нам провели пуджу( це релігійний обряд в індуїзмі з приненесенням їжі, квітів і аромопаличок божествам) і ще одну в Ганеш темплі. Вета Баба познайомив мене зі своїм другом Калідас Бабою, він подарував мені буси-чітки, виготовлені з мантрами для захисту мене від злих сил. Не знаю, чи захищає, але таки заспокоює.
Потім ми переправились на мопедах на правий берег і відвідали бананову плантацію. На відео горбок де я зустрічав схід сонця з пустим баком)
Ввечері Калідас Баба провів нам пуджу в своєму маленькому храмі – капличці з Хануманом під величезним баньяном. Я трохи поговорив з місцевим, він якраз читав газету і дізнавшись , що я з України показав якраз статтю про окупацію Криму. Взагалі, майже всі індуси коли здороваються питають звідки ти і кивають головою, хоч і не всі знають де Україна. На переправі молоді туристи з Іспанії,Ірландії і Швеції дізнавшись, що я з Ukraine відмітили, що це країна року.
Це місцеві храми і алтарі з Хануманом – володарем цих місць. В Хануман темплі живе багацько його родичів і в кожного своя зачіска і кожен вимагає дайненшл- подаяння бананами.
В Хампі я пробув 8 днів, відвідав багато храмів, в Хануман темплі монахи постйно співають мантри Хануману – дуже енергійні і трансові. В Дурга темплі я трохи ноги не засмажив, бо скинув сандалі на вході, а при + 40 кам’яні плити нагріваються добряче, ми ще й пішли шукати Снейк темпл, тобто храм змій. Хвилин 20 ми ходили по розпеченим валунах, а на храм вже подивились здаля і назад під тінь. Енергія Ханумана в цих місцях аж вирує.А гори, чи горби справляють враження нечеб-то тут грався велет з камінцями. Онуки Калідас Баби дали мені ще одне ім’я – Балу, типу медвідь)).
Це споруди біля храму Вірупакші – позаземна архітектура, як на мене, з антенами замість даху. А поряд руїни Віджаянагара , зустрічаються і підземні храми. І звичайно – символ шиваїзму, індійське Інь і Янь, жіноче і чоловіче начало – Шивалінгам.
В околицях Хампі також добувають різні самоцвіти, я купив собі на пам’ять аметистовий перстень в день Акшайа Трітійа. Акшайа Трітійа- ведичне свять, «день для досягнення міцних і довготривалих результатів», один із самих духовних і сприятливих днів року для всіх матеріальних і духовних починань.
Біля Хануман темплу купив десь 200 грам масали для чаю. Масала це приправа с різних спецій, є масала для різних блюд, гарнірів і салатів. І дали рецепт правильного приготування масали чаю : залити в посуд молоком з водою в пропорції 5/2, 2 чайні ложки чаю і 2 ложки цукру, покласти масали на носику чайної ложки на 1 л напою, закипятити і 3 хвилини варити, потім процідити і пити . Якщо болить горло то воду не додають і пють масалу 3 дні і можна додавати мед після закипання.
Ввечері Калідас Баба провів нам пуджу Акшайа Трітійа, а Вета Баба порекомендував поїхати в Тірумала, в храм одного з 3000 основних індійських богів і 300 000 взагалі.Тим паче, що служкою на пуджі був сам Говінда. Але це вже зовсім інша історія, про пригоди в індійському потязі та Індіїському Ватикані…
Давайте дружити!