Виїхав я о 8-й ранку з Чапори на автобусі до райценту Мапуса, там пересів на бус до Маргао. Почекав на басстейшн годинку я сів на автобус в Гокарну. Автобуси в Індіїї доволі цікаві – на ближні відстані маленькі і низькі , як наші Богдани, а на дальні – довгі і місткіші. Але однаково мають маленькі сидіння, під індусів, а я дядько здоровий і мені було трохи не зручно, бо сидіння на двох я займав майже повністю, а на трьох – вміщався з місцевими вдвох. В буси набивається багато народу, як в час пік, а великі громіздкі речі типу мого рюкзака кладуться біля водія під решітку .Вікна в автобусах, через спеку мають тільки решітки, швидкість десь 30 км/год і квитки коштують з розрахунку 1 рупія/км.
Рух в Індії , через колоніальне минуле – лівосторонній, я тиждень звикав до цього, бо по тротуарах теж ходити по іншому. Тротуари там теж рідкість, а їздять всі без світлофорів, щоб тебе побачили і звернули увагу – всі бібікають на кожному розі, то ж гвалт стоїть добрячий))) Ваша поважність на дорозі залежить від об’єму двигуна, тобто пішохід пропускає першим велосипедиста, той мотоцикла і мототук-тук(таксі), автомобіля, автобуса, вантажівку, але всі без винятку пропускають трактори. В автобусах є розділення на жіночу і чоловічу сторону, про що є відповідні написи, які я спочатку не помічав, а потім дивувався, чому всі на мене так дивляться.
Раджу мати паперову карту або заряджений смартфон з картами (типу Google Maps або оффлайновий Maps.me), бо назви на англійській місцеві називають по іншому + ваш акцент. Наприклад в Гокарну бус, я знайшов тільки тицьнувши мій путівник National Geographic касиру на автостанції. Або писати проміжні чи кінцеві пункти на папері великимиі розбірливими літерами. Це мені дуже допомогло по дорозі назад, коли я вийшов з поїзда в Анколі , котра виявилась крапкою в джунглях з двома короткими вулицями, поїзда ходили раз в чотири години, а в автобусній станції не було працівників і розклад на хінді.
Автобусна станція в Маргао
Отже відстань в 200км від Маргао(2-ге найбільше місто штату Гоа, після столиці Панаджи) до Гокарни я їхав 5 годин. Це я дізнався у контролера автобуса, а далі він відповів хитаючи головою “Хтозна”.
Дорога з штату Гоа в штат Карнатака
Гокарна знаходиться південніше Гоа, в штаті Карнатака, має чудові пляжі і джунглі поряд з ними, живуть там в основному брамини (брахмани), тобто жерці. За легендами саме тут з’явився Шива з вуха корови, Гокарна перекладається з санскриту як “вухо корови”. Тут знаходяться кілька серйозних храмів індуїзму: Махабалешвара з лингам Шиви, Коти-Тиртха, Махаганапати і багато маленьких храмів, в деякі з них туристам вхід заборонений. Мурудешвара знаходиться на відстані 85 км від Гокарни і там зконструйована величезна статуя медитуючого Шиви.
В Гокарні мені сподобалось більше ніж в Гоа, тіж самі довгі пляжі, пальми поряд, мало туристів-алкоголиків-наркоманів, чистіше місто, низькі ціни і саме головне тут інша енергетика спокою. Ось такий обій я їв в кафешці містера Пая за 1$ – називається талі
В Гокарні я шукав київського друга Суреша – Вета Бабу ( Баба – це зверненя до батька або просто шанованої людини) на Мейн Біч, основногоі найбільшого з пляжів Гокарни. На жаль, Вета Бабу я не знайшов, тому вирішив зняти бунгало на березі океану. Вздовж Мейн Біч було доволі багато готельчиків-бунгало, то ж я сторгувався за 4$/ніч і заселився. Ось таке бунгало, майже всі ліжка гестхаузів, які я знімав Індії обладнані антимоскітною сіткою.
а стіни , багато де розмальовані мандалами і янтрами – сакральними малюнками, які символізують певні Всесвіт і використовуються в різних практиках.
Прожив я в цьому бунгало кілька днів, поки шукав Вету по всій Гокарні. На протязі цього я зареєстрував другий акаунт в фейсбуці, бо перший заблокувався, а прив’язка була до Київстаровського номера, який не підтримує роумінг в Індії. І таки знайшов в Фб спільного друга Вети і Сурежа – Ден Бабу( каскадера з Боллівуду) і таки вийшов на київського Бабу через Машу і Бут Гірі Бабу – які потім вчили мене йозі. От так от Санта-Барбара)
Потім купив місцеву сімку Vodafone, для цього подав заяву з ксероксом паспорта в поліцію – такі от правила в Хіндустані, і почекав 2 дні до активації. Це довший і офіційний спосіб купівлі сімки за 100 рупій, якщо не хочете чекати, то можна купити вже активовану сімку і оформлену на когось іншого, але вже за 1000 рупій.
Поки я акліматизовувався то харчувався ізюмом і козинаками з дому, місцевими бананами і бутильованою водою. А коли нарешті, знайшов Вету і Машу і переселився в інший гестхауз “Шрі-Шрі”, то пив вже воду з храму і харчувався в кафешці містера Пая і фруктами з базарчика. Маша запропонувала уроки Сур’ї Намаскар – це зарядка у йогів за 3$, я з радістю погодився. Уроки проходили через день о 6 ранку з мантрами(молитвами) на вершині плато, поряд з маленьким темплом-капличкою з видом на океан і джунглі. Сур’я Намаскар серйозно заряджає на весь день енергією і позитивом, всім рекомендую починати з вчителем , а роликів в інтернеті досить для продовження.
Ось фото де ми займалися йогою, і схема Сурьї Намаскар
А це краєвиди Гокарни, тут окрім храмів багато рибалок і добувають сіль
а це ще відголоски виборів- живий рекламний щит, чи бик в даному випадку)
Мені розказали про реальну історію про вибори : недалеко тут 15 браминів провели обряд хаван – це служба пуджа на перемогу міністра охорони здоров’я в даному випадку, і мінстр таки виграв. Але такі обряди заборонені законом і караються смертю, тому його проводили в будинку іноземки. Ось такі тут виборчі перегони.
Пасху я відмітив доволі цікаво, мені так захотілось крашанок і паски, але зміг купити тільки яйця і зварив їх + насмажив бананів з ананасами. Жив я поряд з комуною росіян, які жили тут вже кілька років, були дуже милі, плели мандали і вчили мене індійським танцям.
Вечорами я розмовлям з вчителем йоги Баба Джі, його російською дружиною Машою і Вета Бабою. Вета мені розказував багато шиваїтьських історій, показав багато храмів, пляжів і цікаві місцини. Виявилось, що він розбирається в Джойтіш – це ведична або індійська астрологія, і розповів про мій знак і моє інше ім’я. А я в свою чергу розповідав їм , що робиться вдома і про Революцію Гідності, яку вета ще раніше передбачав. Не знаю чи це достовірно, але він виявився гарним вчителем, різким але чесним.
Саме Вета Баба порадив мені поїхати в Хампі, а потім в один дуже специфічний храм на сході Індії. В Гокарні я почав відчувати енергію довколишньої місцевості, тут панувала енергія шанті – спокою або енергія Шиви. Тут я заспокоївся після панічних атак, які отримав після Майдану і свого переїзду в Гоа.
Я вважаю , що навчтись можна в кожної людини, яку зустрічаю на своєму шляху, в когось більше, в когось менше. Тому і називаю своїх індійських знайомих вчителями.
Пробув я в Гокарні 10 днів і вирішив таки відвідати Хампі , селище розташоване посеред руїн Віджаянаґара — колишньої столиці імперії Віджаянаґара.
Але це вже наступна історія…
Давайте дружити!