Вечір Акшая Трітії просто так не скінчився. Ми вирішили з Ветою попрощатись з храмами і покататись на прощання. Після Дурга темплу у нього почав барахлити мопед і він лишився ночувати у Калідас баби, а я поїхав додому збиратись. О 6-й ранку я повернувся до баньяну Калідас баби – і він провів нам прощальну пуджу. ми повернулись в гестхаус , я забрав свій 6-ти літровий рюкзак, Вета – свій маленький рюкзак і ми переправившись на паромі поїхали на веселому бусі в Хублі. в цьому бусику навіть наклейка була з мантрою Рама Крішні.
В Хублі ми пообідали разом з Ветою в кафешці смачною досою (великий просмажений млинець з картопляною начинкою), він мене благословив в дорогу і попрощались на вокзалі. Він поїхав автобусом назад в Гокарну , а я взяв квиток до Тірупаті. Причому, як і радив мені Баба, взяв квиток дженерал класу(самий дешевий плацкарт) і потім
попросився в сліпер , бо квитків в сліпер в касі вже не було. Взагалі мандрівку потягом в Індії потрібно планувати завчасно, бо це дешевий транспорт і 1.3 мільярди індусів часто ним користуються і квитки бажано брати за місяць два до поїздки. це якщо хочете їхати в сліпері або в кондиційованих вагонах, ну а в дженерал зажди є квитки, але влізти туди буває проблематично.
Отже я взяв квиток і зайшовши у вагон дженерал класу звернувся до кондуктора, здорового такого дядька з бакенбардами, як у Пушкіна і попросив його поселити мене в сліпер, мовляв я білий, перший раз в індійському потязі і інших квитків не було. Він порадився з іншими кондукторами і направив мене в сліпер, але коли я виходив з вагону мій речовий мішок розв`язався і всі речі, включаючи нетбук і фотосумка полетіли під перон поїзда. Що тут сталося)) всі кондуктори і пасажири почали мені допомагати і підсвічувати перон, поки я повитягував всі речі, вони хвилювались більше за мене).
В сліпері були триповерхові пасажирські полиці, а зверху висять три вентилятора. Мене пристроїли на нижній боковій полиці поряд з веселою компанією індусів, які пили ром в пляшці з колою. вони по традиції спитали звідки я , як звати і куди їду і запропонували ром-коли, я правда відмовився а кондуктор, який мене пристроїв пригощався трохи з ними. Він наказав мене не чіпати і навіть не взяв доплату за квиток, хоч я і пропонував. Вікна в сліпері лише частково закривають раму, тож вкрившись спальником я без пригод проспав до Тірупаті.
В Тірупаті ціни гестхаузи були в 2-3 рази дороще ніж в Гоа, через велику кількість паломників. Згідно Вікі туди щодня приїзджає 40 000 релігійних туристів в Храм Тірумали Венкатешвара.Тому, я згадавши поради друзів вирішив зупинитись в загальному гесті автостанціїї, для нового досвіду, так би мовити. Тут було близько сотні одно- і двоярусних ліжок з вмонтованими камерами схову. Ось фото звідсіль.
Заселишшись , я пішов у місто і нарешті знайшов 3-х поверховий СУПЕРМАРКЕТ в Індії. Бо до цього були лише маленькиі лавки і мікроскопічний маркет в Чапорі, тут навіть електроніку і сарі продавали, поряд з червоними карнатакськими бананами. Після джунглів і океану і місті мені було трохи погано без свіжого вітру, який здував смог і спеку. Ось коротеньке відео про трафік в місті на 460 тис. людей і той самим супермаркет.
Для пуджі в храмі Говінди Баладжи всім рекомендується вдягати індійський одяг, тож я купив собі 2 чоловічі спідниці – лунгі. По великому рахунку лунгі як і сарі – це просто відріз вишитої по краям тканини, шириною в 1 метр і довжиною 2м і 8м для сарі.
Я ще трохи походив по місту і знайшов по карті пристойний парк поряд з університетом і посидів під навісом зі студентоми. пройшовся по магазинчикам і ліг спати . Зранку я помився і сів на автобус до Тірумали, що в 10 км від Тірупаті, саме там знаходиться Храм Тірумали Венкатешвара. За годину бус добався до Тірумали, яка знаходиться на вершині гори, повітря тут напрочуд чисте, майже немає машин і хоч багато паломників це не гнітить.
По дороговказам я дійшов до храму і шукав місце де паломники стрижуться налисо, приносячи своє волосся в дар Баладжі Говінді, одній з фізичних втілень Крішни і Вішну. Цей бог дарує справдження фінасових бажань чи матеріальних. Але черга на стрижку була дуже велика, то ж пішов так. Вхід в храм платний, для іноземців 300 рупій і пускають в певні години. Площа храмового комплексу розділена критими коридорами, щоб великі маси прихожан не блукали і не давили один одного на виході. Десь за годину я добрався до основного храму з постаттю Баладжі.
Тут була найбільша тиснява, хоча 10 метрів до цього я йшов по пів-кроку . Стояти перед статуєю Говінди можна лише кілька секунд, за цей час потрібно загадати свої бажання і попросити про них Баладжі. За порядком слідкують міцні церковні слуги, котрі “допомагають” всім швиденько покинути храм. Очі Говінди закриті тілукою, щоб не бачити всіх бажань мирян.
Всім відвідувачам храму дається прасад, тобто дари богу , яку потім віддають вірянам. Чи то мені попався не дуже свіжий прасад чи від вражень, в бусі назад мені було погано , але прийшли свіжі думки і трохи просвітліло і склалися плани на майбутнє. В Тірупаті я подзвонив Сурежу в Гоа, він запросив до себе в гості і я швидко купив квиток в сліпер до Анколи, як порадив мені залізничний касир. І вже ввечері я сів на потяг і без пригод доїхав до моєї зупинки. індійські потяги звичайно ще той атракціон, вони їдуть доволі повільно десь 30-50 км/год, двері в тамбурі відкриті і там є відкидні стільчики і можна посидіти на сходах розглядаючи пейзажі. А по вагонах носять солодощі і чай, майже все як у нас) Ось коротке відео з потяга, зняте правда на телефон.
Під`їзджаючи до Анколи я відкрив google maps – моє місце призначення виявилось маленькою точкою в джунглях, а не містом як я думав. Робити нічого, вийшов я на пероні , подивився що наступний потяг аж ввечері і пішов єдиною вуличкою цього села до бас стейшн, дорогу мені мsсцеві підказали і Maps.me(на всяк випадок). На австостанції не було каси і розкладу руху, зате був Баба-шиваїт, він зробив мені блесінг (благословення) і наче чудом приїхав атобус, правда не в Гоа. Щоб місцеві мене зрозуміли я знову писав кінцеву точку на папері, а можна і гугл перекладачем(з завантаженими офф-лайн словниками), водій сказав що бус в Гоа буде через 15 хвилин і він дійсно приїхав. Прада 100 км він їхів 4 години , зате джунглями.
Під вечір я доїхав до Сіоліму, де жив Суреж і заселився до нього. З тиждень я жив у нього, їздив на велосипеді в Вагатор, читав Ошо і слухав лекції з Трансерфінга Реальності Вадима Зеланда. Щоранку Суреж проводив медитацію з відкритими очима , це частина Раджа-йоги. Начитавшись новин я вирішив повертатись додому, зганяв в столицю штата в офіс air arabia за квитком додому.
Трішки океану
Через тиждень після мого повернення в Гоа , ось тут до речі перша стаття про приїзд в Гоа, приїхала знайома Сурежа – Катерина і ми вирішили перед мої відльотом зганяти в Гокарну. І через день ми виїхали зранку через Мапусу, Панаджі, Маргао і вже ввечері були в гостях у Маші і Бут Гірі Баби в гостях. вони зробили нам імпровізований концерт, ось уривок з нього.
Ночувати ми пішли на пляж в моїй палатці, не дарма ж я її 40 днів тягав на собі))) у нас був музичний супровід на всю ніч – було якесь свято і місцеві брамини 3 дня і 3 ночі голосно співали мантри під музику. Половину ночі мене це трохи дратувало, а потім до мене дійшло ,що це мама-Індія прощається зі мною. я постелив каремат біля самого океану, вкрився рушником і мирно заснув під шепіт хвиль і повний місяць. О шостій ранку, як скінчились мантри я аж прокинувся і їх дійсно не вистачало потім. Ми разом помедитували на сонце, зібрали палатку і пройшлися по місцевих храмах і в гості до Вети.
Я накупив сувенірів додому – співаючі чаші, а Суреж зробив нам пуджу і блесінг в храмі Махабалешвара. ми чудово провели день і заночували вже в бунгало на пляжі. Я ще скупався вночі і побачив на власні очі люміносцентний планктон, прекрасне видовище, коли вода в твоїх руках мерехтить і світиться живими іскрами.
О шостій ранку, після медитації ми сіли на бус в Гоа і попрощались з Вета бабою і ввечері вже були в Сіолімі. Я же з`їздив в Анджуну на базарчик за сувенірами і прикрасами мої сстричці, за порадою Сурежа реальну ціну ювелірних прикрас потрібно ділити на 4 і це буде вірно. В день відльоту ми разом поїхали купатись в Арамболь, ще відвідали священний баньян в джунглях з таким от веселим Бабою
Ввечері я локальними бусами добрався до аеропорту Даболім за 1$ і ще чекав до двух ночі на кріслах під жорсткими кондиціонерами. Під час реєстрації я щось не перевірив вагу свого великого рюкзака і за перегруз в 2 кг прийшлось заплатити 45 $, а ручний багаж зовсім не зважували. це я вже потім бачив як пасажири в літак брали великі сумки ручного багажу завбільшки , як основний, так що майте на увазі. Я потім все це враховував, коли летів МАУ в Грузію за 185$ моя треш-подорож тут
Бюджет
Більшість може подумати, що Індія бідна і дешева країна, але це було раніше , поки курс гривні не впав до нинішніх 27. я був в Хіндустані, коли курс коливався 10-11 грн/ $. Тож 100$ які я витрачав в тиждень були ще доволі економними витратами, ну а зараз все трохи інакше.
Отже мої витрати :
- 1000$ квитки, дорого бо я купляв в одну сторону, якби купляв туди-назад вийшло б 700-800 $, а минулою осінню можна було зганяти туром за 450 $.
- 600 $= 6 тижнів *100 $ щотижня на аренду житла, їжу і переїзди 4
- 130 $ віза + страхівка;
- 2000 грн вакцинація:
- 45 $ штраф за перегруз багажу.
Тобто разом виходить 1975 $ за 40 днів і ночей, причому 1000$ пішло тільки на квитки. Але це була моя перша автономна подорож і я дуже гарно провів час, проїхав десь 2000 км із західного узбережжя до східного і назад, 16 000 км налітав і отримав багато уроків на майбутнє.
Рекомендую перед мандрівкою почитати новини країни, куди їдете. Ось наприклад я допомагав другу з поїздкою в Гоа, але забули почитати новини, а 9 листопада 2016 по всій Індії заборонили купюри в 500 і 1000 рупій(боротьба з тіньовою економікою), що викликало певні складнощі в оплаті послуг.
Резюме.
Ось така цікава і насичена подорож вийшла. Після того ще була мандрівка вдвох з другом в Грузію за 185 $ Туніс , але це зовсім інша історія.Головне #мрій і дій, навіть якщо один, посміхнись оточуючим і завжди знайдеться і попутники і добрі люди.
Давайте дружити!