![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/IMG_8925с.jpg)
Вечір Акшая Трітії просто так не скінчився. Ми вирішили з Ветою попрощатись з храмами і покататись на прощання. Після Дурга темплу у нього почав барахлити мопед і він лишився ночувати у Калідас баби, а я поїхав додому збиратись. О 6-й ранку я повернувся до баньяну Калідас баби – і він провів нам прощальну пуджу. ми повернулись в гестхаус , я забрав свій 6-ти літровий рюкзак, Вета – свій маленький рюкзак і ми переправившись на паромі поїхали на веселому бусі в Хублі. в цьому бусику навіть наклейка була з мантрою Рама Крішні.
В Хублі ми пообідали разом з Ветою в кафешці смачною досою (великий просмажений млинець з картопляною начинкою), він мене благословив в дорогу і попрощались на вокзалі. Він поїхав автобусом назад в Гокарну , а я взяв квиток до Тірупаті. Причому, як і радив мені Баба, взяв квиток дженерал класу(самий дешевий плацкарт) і потім
попросився в сліпер , бо квитків в сліпер в касі вже не було. Взагалі мандрівку потягом в Індії потрібно планувати завчасно, бо це дешевий транспорт і 1.3 мільярди індусів часто ним користуються і квитки бажано брати за місяць два до поїздки. це якщо хочете їхати в сліпері або в кондиційованих вагонах, ну а в дженерал зажди є квитки, але влізти туди буває проблематично.
Отже я взяв квиток і зайшовши у вагон дженерал класу звернувся до кондуктора, здорового такого дядька з бакенбардами, як у Пушкіна і попросив його поселити мене в сліпер, мовляв я білий, перший раз в індійському потязі і інших квитків не було. Він порадився з іншими кондукторами і направив мене в сліпер, але коли я виходив з вагону мій речовий мішок розв`язався і всі речі, включаючи нетбук і фотосумка полетіли під перон поїзда. Що тут сталося)) всі кондуктори і пасажири почали мені допомагати і підсвічувати перон, поки я повитягував всі речі, вони хвилювались більше за мене).
В сліпері були триповерхові пасажирські полиці, а зверху висять три вентилятора. Мене пристроїли на нижній боковій полиці поряд з веселою компанією індусів, які пили ром в пляшці з колою. вони по традиції спитали звідки я , як звати і куди їду і запропонували ром-коли, я правда відмовився а кондуктор, який мене пристроїв пригощався трохи з ними. Він наказав мене не чіпати і навіть не взяв доплату за квиток, хоч я і пропонував. Вікна в сліпері лише частково закривають раму, тож вкрившись спальником я без пригод проспав до Тірупаті.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/t9pWOzDTEFs.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/Iua-v5sPDwo.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/7xGJWg0m1uY.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/Снимок.Тірупат-сjpg.jpg)
В Тірупаті ціни гестхаузи були в 2-3 рази дороще ніж в Гоа, через велику кількість паломників. Згідно Вікі туди щодня приїзджає 40 000 релігійних туристів в Храм Тірумали Венкатешвара.Тому, я згадавши поради друзів вирішив зупинитись в загальному гесті автостанціїї, для нового досвіду, так би мовити. Тут було близько сотні одно- і двоярусних ліжок з вмонтованими камерами схову. Ось фото звідсіль.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/02/CTvGxPeqRgw.jpg)
Заселишшись , я пішов у місто і нарешті знайшов 3-х поверховий СУПЕРМАРКЕТ в Індії. Бо до цього були лише маленькиі лавки і мікроскопічний маркет в Чапорі, тут навіть електроніку і сарі продавали, поряд з червоними карнатакськими бананами. Після джунглів і океану і місті мені було трохи погано без свіжого вітру, який здував смог і спеку. Ось коротеньке відео про трафік в місті на 460 тис. людей і той самим супермаркет.
Для пуджі в храмі Говінди Баладжи всім рекомендується вдягати індійський одяг, тож я купив собі 2 чоловічі спідниці – лунгі. По великому рахунку лунгі як і сарі – це просто відріз вишитої по краям тканини, шириною в 1 метр і довжиною 2м і 8м для сарі.
Я ще трохи походив по місту і знайшов по карті пристойний парк поряд з університетом і посидів під навісом зі студентоми. пройшовся по магазинчикам і ліг спати . Зранку я помився і сів на автобус до Тірумали, що в 10 км від Тірупаті, саме там знаходиться Храм Тірумали Венкатешвара. За годину бус добався до Тірумали, яка знаходиться на вершині гори, повітря тут напрочуд чисте, майже немає машин і хоч багато паломників це не гнітить.
По дороговказам я дійшов до храму і шукав місце де паломники стрижуться налисо, приносячи своє волосся в дар Баладжі Говінді, одній з фізичних втілень Крішни і Вішну. Цей бог дарує справдження фінасових бажань чи матеріальних. Але черга на стрижку була дуже велика, то ж пішов так. Вхід в храм платний, для іноземців 300 рупій і пускають в певні години. Площа храмового комплексу розділена критими коридорами, щоб великі маси прихожан не блукали і не давили один одного на виході. Десь за годину я добрався до основного храму з постаттю Баладжі.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/balaji-3.jpg)
Тут була найбільша тиснява, хоча 10 метрів до цього я йшов по пів-кроку . Стояти перед статуєю Говінди можна лише кілька секунд, за цей час потрібно загадати свої бажання і попросити про них Баладжі. За порядком слідкують міцні церковні слуги, котрі “допомагають” всім швиденько покинути храм. Очі Говінди закриті тілукою, щоб не бачити всіх бажань мирян.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/J4vK7-J_sWc.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/02/IMG_8897с.jpg)
Всім відвідувачам храму дається прасад, тобто дари богу , яку потім віддають вірянам. Чи то мені попався не дуже свіжий прасад чи від вражень, в бусі назад мені було погано , але прийшли свіжі думки і трохи просвітліло і склалися плани на майбутнє. В Тірупаті я подзвонив Сурежу в Гоа, він запросив до себе в гості і я швидко купив квиток в сліпер до Анколи, як порадив мені залізничний касир. І вже ввечері я сів на потяг і без пригод доїхав до моєї зупинки. індійські потяги звичайно ще той атракціон, вони їдуть доволі повільно десь 30-50 км/год, двері в тамбурі відкриті і там є відкидні стільчики і можна посидіти на сходах розглядаючи пейзажі. А по вагонах носять солодощі і чай, майже все як у нас) Ось коротке відео з потяга, зняте правда на телефон.
Під`їзджаючи до Анколи я відкрив google maps – моє місце призначення виявилось маленькою точкою в джунглях, а не містом як я думав. Робити нічого, вийшов я на пероні , подивився що наступний потяг аж ввечері і пішов єдиною вуличкою цього села до бас стейшн, дорогу мені мsсцеві підказали і Maps.me(на всяк випадок). На австостанції не було каси і розкладу руху, зате був Баба-шиваїт, він зробив мені блесінг (благословення) і наче чудом приїхав атобус, правда не в Гоа. Щоб місцеві мене зрозуміли я знову писав кінцеву точку на папері, а можна і гугл перекладачем(з завантаженими офф-лайн словниками), водій сказав що бус в Гоа буде через 15 хвилин і він дійсно приїхав. Прада 100 км він їхів 4 години , зате джунглями.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/IMG_8167с.jpg)
Під вечір я доїхав до Сіоліму, де жив Суреж і заселився до нього. З тиждень я жив у нього, їздив на велосипеді в Вагатор, читав Ошо і слухав лекції з Трансерфінга Реальності Вадима Зеланда. Щоранку Суреж проводив медитацію з відкритими очима , це частина Раджа-йоги. Начитавшись новин я вирішив повертатись додому, зганяв в столицю штата в офіс air arabia за квитком додому.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/els5nvrn5LY.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/2l2w824F-eU.jpg)
Трішки океану
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/IMG_8958с.jpg)
Через тиждень після мого повернення в Гоа , ось тут до речі перша стаття про приїзд в Гоа, приїхала знайома Сурежа – Катерина і ми вирішили перед мої відльотом зганяти в Гокарну. І через день ми виїхали зранку через Мапусу, Панаджі, Маргао і вже ввечері були в гостях у Маші і Бут Гірі Баби в гостях. вони зробили нам імпровізований концерт, ось уривок з нього.
Ночувати ми пішли на пляж в моїй палатці, не дарма ж я її 40 днів тягав на собі))) у нас був музичний супровід на всю ніч – було якесь свято і місцеві брамини 3 дня і 3 ночі голосно співали мантри під музику. Половину ночі мене це трохи дратувало, а потім до мене дійшло ,що це мама-Індія прощається зі мною. я постелив каремат біля самого океану, вкрився рушником і мирно заснув під шепіт хвиль і повний місяць. О шостій ранку, як скінчились мантри я аж прокинувся і їх дійсно не вистачало потім. Ми разом помедитували на сонце, зібрали палатку і пройшлися по місцевих храмах і в гості до Вети.
Я накупив сувенірів додому – співаючі чаші, а Суреж зробив нам пуджу і блесінг в храмі Махабалешвара. ми чудово провели день і заночували вже в бунгало на пляжі. Я ще скупався вночі і побачив на власні очі люміносцентний планктон, прекрасне видовище, коли вода в твоїх руках мерехтить і світиться живими іскрами.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/c0nMTxXCN7U.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/IMG_9013с.jpg)
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/S_LfX3c82Q8с.jpg)
О шостій ранку, після медитації ми сіли на бус в Гоа і попрощались з Вета бабою і ввечері вже були в Сіолімі. Я же з`їздив в Анджуну на базарчик за сувенірами і прикрасами мої сстричці, за порадою Сурежа реальну ціну ювелірних прикрас потрібно ділити на 4 і це буде вірно. В день відльоту ми разом поїхали купатись в Арамболь, ще відвідали священний баньян в джунглях з таким от веселим Бабою
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/03/IMG_9173с.jpg)
Ввечері я локальними бусами добрався до аеропорту Даболім за 1$ і ще чекав до двух ночі на кріслах під жорсткими кондиціонерами. Під час реєстрації я щось не перевірив вагу свого великого рюкзака і за перегруз в 2 кг прийшлось заплатити 45 $, а ручний багаж зовсім не зважували. це я вже потім бачив як пасажири в літак брали великі сумки ручного багажу завбільшки , як основний, так що майте на увазі. Я потім все це враховував, коли летів МАУ в Грузію за 185$ моя треш-подорож тут
Бюджет
Більшість може подумати, що Індія бідна і дешева країна, але це було раніше , поки курс гривні не впав до нинішніх 27. я був в Хіндустані, коли курс коливався 10-11 грн/ $. Тож 100$ які я витрачав в тиждень були ще доволі економними витратами, ну а зараз все трохи інакше.
Отже мої витрати :
- 1000$ квитки, дорого бо я купляв в одну сторону, якби купляв туди-назад вийшло б 700-800 $, а минулою осінню можна було зганяти туром за 450 $.
- 600 $= 6 тижнів *100 $ щотижня на аренду житла, їжу і переїзди 4
- 130 $ віза + страхівка;
- 2000 грн вакцинація:
- 45 $ штраф за перегруз багажу.
Тобто разом виходить 1975 $ за 40 днів і ночей, причому 1000$ пішло тільки на квитки. Але це була моя перша автономна подорож і я дуже гарно провів час, проїхав десь 2000 км із західного узбережжя до східного і назад, 16 000 км налітав і отримав багато уроків на майбутнє.
Рекомендую перед мандрівкою почитати новини країни, куди їдете. Ось наприклад я допомагав другу з поїздкою в Гоа, але забули почитати новини, а 9 листопада 2016 по всій Індії заборонили купюри в 500 і 1000 рупій(боротьба з тіньовою економікою), що викликало певні складнощі в оплаті послуг.
Резюме.
Ось така цікава і насичена подорож вийшла. Після того ще була мандрівка вдвох з другом в Грузію за 185 $ Туніс , але це зовсім інша історія.Головне #мрій і дій, навіть якщо один, посміхнись оточуючим і завжди знайдеться і попутники і добрі люди.
![](http://uginnovik.com/wp-content/uploads/2017/02/IMG_8891с.jpg)
Давайте дружити!